Стілець Ісуса
Познайомившись з Тамі на групі з вивчення Біблії, моя подруга Мардж побачила, що між ними мало чого спільного. Однак Мардж потоваришувала з Тамі і отримала від нової подруги цінний урок.
Турбота Отця
Бах! Я визирнула і прислухалася. Помітивши пляму на віконному склі, я оглянула веранду і побачила на землі пташку, яка ще ворушилася. У мене заболіло серце. Я прагнула допомогти слабкому пернатому створінню.
Послання до галатів
30 статей-роздумів на кожен день | Серія “Подорож по Біблії”
Чи достатньо для спасіння просто повірити в Ісуса? Як повернення до юдейських традицій може нашкодити нашій вірі? Чому апостол Павло переконує нас твердо триматися за Євангеліє? Автор Хан Хюей Неон у книзі “Подорож по Посланню до галатів” допоможе відповісти на ці та інші запитання.
Перегляньте перші сторінки книги (формат 14,8 х 21,0 см,…
Божа сила
Лікарі сказали Ревеці і Расселу, що в них не буде дітей. Однак у Бога було інше бачення, і через десять років Ревека завагітніла. Її вагітність протікала добре, а коли почалися перейми, подружжя радісно поспішило до пологового будинку. Втім пологи виявилися тривалими і складними, і Ревека ніяк не могла народити. Врешті-решт лікарка-акушерка вирішила робити кесарів розтин. Ревека почала хвилюватися і за дитину, і за себе. Натомість лікарка спокійно її запевнила: “Я зроблю все можливе, однак спочатку помолімося Богу, бо Він може зробити більше”. Вона помолилася разом з Ревекою, і через п’ятнадцять хвилин появився на світ здоровий хлопчик Брюс.
Боже Царство
Моя мати багато чого робила у своєму житті, втім незмінним залишалося бажання знайомити дітей з Ісусом. Ті декілька випадків, коли я був свідком публічного вияву незгоди з боку моєї матері, були пов’язані з намаганнями інших людей урізати бюджет дитячого служіння на користь більш “серйозних” справ. “Я брала відпустку лише одного літа, коли була вагітна твоїм братом, і більше ніколи”, – сказала вона мені. Я порахував і виявив, що моя мати працювала з дітьми в церкві п’ятдесят п’ять років.
Він знає ваше ім’я
Після трирічної перерви ми вирішили повернутися у свою колишню церкву. Але як до нас поставляться люди? Чи радітимуть вони нашому поверненню? Любитимуть нас? Простять за те, що ми залишили церкву? Відповідь на ці питання ми отримали сонячного недільного ранку. Увійшовши до церковної будівлі, ми знову і знову чули свої імена. “Патрісія! Ден! Як ми раді вас бачити!” В одній зі своїх популярних книг дитяча письменниця Кейт Дікамілло написала: “Читачу, у цьому сумному світі немає нічого кращого, ніж почути, як той, кого ви любите, називає ваше ім’я”.
Небачене диво
У кінці свого життя місіс Гудріч почала втрачати пам’ять разом зі спогадами про непросте і водночас сповнене благодаті життя. Сидячи біля вікна і споглядаючи за водами затоки Гранд Траверс у Мічигані, вона взяла свій блокнот і написала слова, аби не забути: “Із радістю в серці я сиджу в улюбленому кріслі і бачу, як під яскравим сонячним світлом у невідомому напрямку рухається водна течія. Дякую Тобі, дорогий Небесний Отче, за Твої незліченні дари і вічну любов! Мене завжди дивує те, що я люблю Того, Кого не бачу. Як це може бути?”
Хто ви?
Ведучий відеоконференції привітався словами: “Доброго ранку!” Я відповів: “Вітаю”, однак подивився не на нього. Мою увагу привернуло власне зображення на екрані. “Невже я так виглядаю?” Я подивився на веселі обличчя інших учасників конференції. Усі вони схожі на себе. Отже, то справді був я. “Мені треба схуднути. І підстригтися”.